Мистецтво дзвонарства Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві офіційно стало частиною Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Про це повідомило Міністерство культури та інформаційної політики, відзначивши вагомий внесок цієї півтисячолітньої традиції у формування духовної ідентичності нації.
Дзвони, які пам’ятають століття
Історія дзвонарського мистецтва Михайлівського монастиря сягає XV–XVI століть. Дзвони супроводжували життя киян — скликали на молитву, повідомляли про загрозу, відзначали перемоги й втрати. Перші дзвони виготовляли з бронзи, прикрашаючи орнаментами з релігійними мотивами. Згодом з’явилися нові техніки лиття й оздоблення, які збереглися донині.
У радянські часи монастир був зруйнований, однак мистецтво дзвонарства не зникло — воно перейшло в інші храми завдяки послідовникам, які передавали знання з покоління в покоління.
Відродження після знищення
У 1997 році розпочалося відновлення святині. Уже за рік відчинили двері оновлені собор і дзвіниця. Особливою гордістю стала дзвіниця заввишки 48 метрів із карильйоном із 51 дзвоном — від 2 кг до 8 тонн. Це перший у православному світі хроматичний комплект дзвонів із фортепіанною клавіатурною системою та найбільше зібрання дзвонів на всьому пострадянському просторі.
Функціональність дзвонів
Кожен дзвін у карильйоні виконує окрему функцію:
- найбільший — для благовіста;
- середні — для передзвонів;
- малі — для музичних акцентів та завершень.
Нематеріальна спадщина як живе мистецтво
Занесення дзвонарства Михайлівського монастиря до Національного переліку — це не лише визнання важливості традиції, а й крок до її збереження та популяризації. З 2012 року цей перелік включає десятки елементів — від зимових обрядових свят до ремесел різних регіонів України. Тепер серед них — і київське дзвонарство, як символ духовного спротиву, пам’яті та культурної тяглості українського народу.
