Футбол став не лише грою, а частиною глобальної машини прибутків і політичних інтриг. Останні заяви президента ФІФА Джанні Інфантіно про відсторонення росії знову викликали резонанс у суспільстві та серед футбольної спільноти. Лунали порівняння з найтемнішими сторінками спортивної історії, а реакція українських дипломатів не змусила себе чекати.
Світовий футбол давно перестав бути виключно спортом. Рекламні контракти, нові турніри, розширення складу змагань — усе це перетворило ФІФА на комерційну імперію. Показова історія — рішення провести чемпіонат світу 2018 року в росії попри заклики світової спільноти бойкотувати країну-агресора. Ця практика — не поодинока: корупційні скандали навколо Блаттера і Платіні ще не вщухли, а їхній наступник Інфантіно став фігурантом нової суперечки.
Цього разу очільник ФІФА дозволив собі заявити, що “відсторонення росії від міжнародних змагань нічого не дало та лише сприяє більшій ненависті”. В Україні на такі слова відреагували миттєво. Голова МЗС Андрій Сибіга не стримав емоцій:
“679 українських дівчаток і хлопчиків ніколи не зможуть грати у футбол — росія вбила їх. І вона продовжує вбивати, тоді як моральні дегенерати пропонують зняти заборони, попри те, що росія не припинила війну. Майбутні покоління розглядатимуть це як ганьбу, що нагадує Олімпійські ігри 1936 року.”
У таких порівняннях з фашистським минулим простежується прямий паралелізм: організаторам світового спорту вже доводилося обирати між принципами й грошима. У 1920 та 1924 роках Німеччину виключали з Олімпіад за розв’язання війни, проте в 1936-му Берлін став господарем Ігор під прапорами нацистів. Слабкість світової спільноти тоді закінчилася катастрофою — і зараз ризики аналогічні.
Історія вчить, але не всіх. Саме під час Олімпіад у Пекіні 2008-го та Сочі 2014-го росія розпочинала війни — спочатку у Грузії, потім в Україні. Висновки начебто лежать на поверхні, але глобальний спорт знову готовий закривати очі. Український уряд закликає до повної ізоляції росії й білорусі — навіть у “нейтральному статусі”.
Усе це нагадує слова барона П’єра де Кубертена, який колись проміняв принципи на гроші, продавши право проведення Олімпіади-1936 Берліну за солідну суму. В сучасному спорті йдеться про мільярди — вплив і масштаби зовсім інші, а моральна дилема стара як світ.
Чи готові нинішні керівники ФІФА повторити шлях своїх попередників, завершивши кар’єру ганьбою? Система, де великі гроші підміняють цінності, перетворює спорт на арену для політичних ігор. Тим часом росія не припиняє агресії, а на горизонті нові виклики — від ударів по інфраструктурі України до потенційних конфліктів у країнах Балтії.
Суспільство стежить за заявами і кроками керівників спорту. Скільки ще “траншів” знадобиться, щоб знову заговорили про санкції, а не про мирні нагороди? Чи винесе історія свій вирок, як це вже бувало не раз?
Футбол, як і весь спорт, стоїть на роздоріжжі. Вибір — або гідність, або черговий виток компромісу, який потім доведеться виправдовувати перед наступними поколіннями.
