У Чехії немає єдиного антикорупційного органу на кшталт українських інституцій, а реєстр декларацій посадовців нині закритий для вільного доступу. Водночас країна зберігає інструменти, які дозволяють контролювати витрати державних коштів, зокрема через публічні закупівлі та Реєстр договорів.
Про те, як у Чехії легалізований лобізм співіснує з прогалинами в законах, хто розслідує великі корупційні справи і чому на місцевому рівні бізнес посадовців може отримувати підряди у власній громаді, розповів програмний директор Transparency International Czech Republic Ондрей Копечний.
Вікно для скарг і анонімні звернення
Ондрей Копечний описує модель, за якою будь-хто може прийти до офісу організації та повідомити про корупційну, нечесну або неправову поведінку державних органів, зокрема про розкрадання коштів. Людина заповнює заяву, а юрист допомагає правильно її оформити. Альтернатива для тих, хто не хоче або боїться приходити особисто, – подання звернення анонімно електронною поштою.
“Будь-хто може прийти до нашого офісу і повідомити про певну корупційну, нечесну, або неправову поведінку з боку державних органів, чи повідомити, наприклад, про розкрадання державних коштів. Людина заповнює заяву, наш юрист їй допомагає. Якщо ж з якихось причин, людина не хоче, або боїться йти до нас в офіс, то є варіант подати заяву абсолютно анонімно через електронну пошту”, – розповів Ондрей Копечний.
Тематика звернень, за його словами, широка – від дрібних хабарів під час техогляду авто та конфліктів інтересів на місцевому рівні до історій про неефективне використання єврокоштів і політичну корупцію.
Організація, за словами Копечного, є частиною міжнародної мережі із понад 2000 співробітників у світі. Команда в Чехії – близько 20 людей, із яких 12 працюють на повну ставку. Офіс базується у Празі з 1998 року, а діяльність охоплює всю країну. Також кожні три роки організація проходить ревізію, яка оцінює виконання місії, тоді як фінансування та тематика роботи значною мірою визначаються автономно.
Звідки беруться гроші і які справи стали знаковими
Фінансування чеського офісу складається з трьох основних джерел. Переважну частину становлять гранти, решта – пожертви та власні послуги, зокрема тренінги, аудити і налаштування антикорупційних програм для бізнесу та держустанов.
- Гранти від чеських інституцій, фондів та ЄС – приблизно 65% бюджету.
- Пожертви великих і малих донорів – приблизно 15%.
- Власна діяльність (тренінги, аудити, антикорупційні програми) – решта бюджету.
Серед справ, які Копечний називає успішними за 25 років, – кейс Euro Severozápad, пов’язаний зі зловживаннями коштами європейських фондів у північночеському регіоні. Поліція оцінювала загальну шкоду приблизно у 14 мільярдів крон, у частині епізодів обвинувачені були засуджені та отримали реальні строки.
Інший приклад – справа великої сміттєвої компанії, яка, за оцінками поліції, могла завдати громадам шкоди до трьох мільярдів крон, не сплачуючи обов’язкові платежі за складування відходів на їхній території.
Закони під тиском ЄС і “урядовий black box”
Ондрей Копечний говорить, що організація останніми роками була особливо залучена до трьох напрямів: посилення закону про конфлікт інтересів, впровадження закону про захист викривачів та запуск регулювання лобізму.
- Закон про захист викривачів діє з 2022 року.
- Закон про регулювання лобізму набув чинності у 2025 році.
- Закон про конфлікт інтересів існує давно, але спроби суттєво посилити його результату поки не дали.
За словами Копечного, два останні закони значною мірою були ухвалені під тиском ЄС або як умова доступу до коштів європейських фондів. Водночас він наголошує на якості: у нинішньому вигляді там є прогалини, які послаблюють дію норм.
Одним із пояснень таких прогалин він називає “урядовий black box” – ситуацію, коли на ранній стадії уряд визначає, як виглядатиме закон, за зачиненими дверима. До підготовки тексту, за його словами, майже не допускають зовнішніх експертів, громадські організації та професійні спільноти, а ключова рамка формується в межах одного міністерства. У підсумку закон виглядає пристойно, але залишає можливості обходу.
Копечний детально пояснює закон про захист викривачів. Він має захищати працівників держустанов і приватних компаній певного розміру, які повідомляють про порушення, і забороняє карати їх звільненням, зниженням зарплати чи переведенням на гіршу посаду. Друга частина зобов’язує великі компанії та державні органи створити внутрішні канали повідомлень і визначити відповідальну особу, незалежну від менеджменту.
Статистика звернень, за його словами, з’явилася саме завдяки закону. Дані збирає Міністерство юстиції. Якщо в перший рік ішлося про десятки повідомлень, то нині – вже про кілька сотень на рік, і це відбувається на третьому році дії закону. Водночас він зазначає, що міжнародний бізнес подібні системи мав ще до ухвалення норм, а найбільший опір спостерігається у державному секторі.
Критикуючи закон про лобізм, Копечний говорить про дві ключові прогалини: закон не поширюється на асистентів депутатів, а також ослаблено “лобістський слід” – у чинній моделі лишається загальний перелік, хто висловлювався щодо законопроєкту, але без розуміння, які саме формулювання лобіювали.
“Мета закону – не заборонити лобізм, а зробити його прозорою і нормальною практикою. Проблема не в самому лобізмі, а в тіньовому лобізмі”, – пояснив Ондрей Копечний.
Чому мерова компанія може законно отримати підряд
Копечний наголошує: чеське законодавство по-різному підходить до конфлікту інтересів на різних рівнях влади. На рівні уряду діють жорсткі правила, які фактично забороняють участь фірм міністрів у державних тендерах – це, за його словами, чітке “Ні”.
Натомість на рівні місцевого самоврядування підхід інший, бо тотальна заборона для мерів та місцевих депутатів могла б зменшити конкуренцію в малих громадах. Тому закон фокусується на прозорості та усуненні впливу посадовця на рішення.
Механізм виглядає так: коли фірма мера подається на тендер, мер має публічно задекларувати інтерес і повністю усунутися від процесу – не брати участі у підготовці техзавдання, не входити до комісії, не голосувати за затвердження переможця. Якщо ці умови виконано, а незалежна комісія визначила пропозицію найкращою за ціною чи якістю, фірма може виграти. Дискваліфікація лише через прізвище власника, за такою логікою, розцінювалася б як дискримінація.
Водночас Копечний говорить про “сіру зону” – неформальний вплив, коли формально самовідвід може бути, але фактично лишаються ризики підлаштування умов або тиску на комісію.
Він також уточнює, що за аналогічним принципом у межах закону може діяти і фірма депутата місцевої ради.
Окремо Копечний пояснює, що в Чехії робота депутатів місцевих рад оплачується. Є “звільнені” депутати, які працюють професійно на повний день і отримують зарплату, розмір якої регулюється постановою уряду та залежить від чисельності громади. Є також “не звільнені” депутати, які мають основну роботу, а депутатські обов’язки виконують у вільний час, отримуючи щомісячну винагороду як компенсацію за витрачений час у межах законодавчих лімітів.
Публічні закупівлі, Реєстр договорів і гучні кейси
У сфері закупівель Чехія, за описом Копечного, використовує кілька інструментів замість єдиної системи. Відправною точкою є Вісник публічних закупівель, де замовники публікують наміри. Далі процедура проходить на електронних майданчиках: частина установ використовує державний NEN, інші – приватні платформи на кшталт E-ZAK або Josephine. Дані доступні, але розпорошені.
У чеському законодавстві діють пороги: для товарів і послуг – 3 000 000 крон, для будівельних робіт – 6 000 000 крон. Для закупівель понад ці суми замовник має публікувати інформацію про процедуру на своєму профілі. Надпорогові закупівлі також регулюються нормами ЄС і публікуються в європейському віснику TED.
Ключовим запобіжником Копечний називає Реєстр договорів: усі договори державних установ вартістю понад 50 000 крон без ПДВ мають бути оприлюднені, і договір набуває чинності лише після публікації. Це стосується і закупівель, які проходили у спрощеному режимі.
Як приклад впливу Реєстру договорів він наводить історію Антоніна Станіслава, члена партії ODS і колишнього заступника міністра юстиції. Журналісти, аналізуючи його період роботи директором будинку для літніх людей у Тмавому Дулі, знайшли у реєстрі контракти на значні платежі за IT, юридичні консультації та піар-послуги, підписані з фірмами, пов’язаними з його знайомими та однопартійцями. Паралельно звучала історія про заяви в суді щодо “скрутного матеріального становища” у справі про аліменти та купівлю нерухомості приблизно за вісім мільйонів крон. Після публікацій він подав у відставку, а справу розглядають у суді.
Окремо Копечний згадує пражський “корупційний землетрус” 2022 року – справу “Дозиметр” у Транспортному підприємстві Праги, що управляє метро, трамваями та автобусами. За його словами, йшлося про систему призначень, тендери на IT, охоронні системи чи ремонт і системні “відкати”, а учасники користувалися зашифрованими криптофонами. Серед фігурантів він називає Міхала Редла та Петра Глубучека, заступника мера Праги від STAN, і описує політичні наслідки, включно з відставкою міністра освіти Петра Газдіка, відстороненням євродепутата Станіслава Полчака та поверненням партією STAN пожертв, пов’язаних із фігурантами справи. Судовий розгляд, за його словами, триває.
Ще один показовий кейс – історія Чеського веслувального союзу, який прописав у тендері умову про постачання човнів двох брендів одночасно. Антимонопольний орган наклав штраф, а Верховний адміністративний суд підкреслив підхід: не обов’язково доводити наявність конкретного постраждалого, достатньо того, що умови могли відлякати конкурентів.
Хто розслідує корупцію і чому декларації стали менш відкритими
Копечний прямо говорить: у Чехії немає аналога НАБУ чи САП. Великі корупційні справи розслідує NCOZ – Національний центр боротьби з організованою злочинністю, підрозділ поліції. Спеціалізований антикорупційний відділ прокуратури колись існував, але, за його словами, його закрила політична влада. Нині чутливі справи фактично ведуть дві Вищі прокуратури – у Празі та Оломоуці, однак без окремого статусу незалежного органу.
Також у Чехії немає інституційного аналога НАЗК. Перевірку декларацій здійснює Міністерство юстиції в адміністративному режимі. Сам реєстр декларацій працює з обмеженим доступом після рішення Конституційного суду, який враховував аргументи про малі громади та європейську практику GDPR. Дані доступні, але після ідентифікації користувача через електронний підпис або офіційний запит, що дозволяє посадовцю бачити, хто переглядав його декларацію. Для журналістів це не є повною перешкодою, але для пересічних громадян створює бар’єр.
Оцінюючи ефективність антикорупційної роботи, Копечний наголошує: вимірювати її лише кількістю вироків неправильно, бо часто організація стоїть на початку – допомагає викривати схему та оформлювати підстави для звернень, а далі все залежить від поліції, прокуратури та судів. Водночас він визнає, що процеси можуть тривати роками, як у справі “Північний Захід”, яка тягнеться з 2012 року. Окремий критерій для нього – політична відповідальність: чи йдуть фігуранти скандалів у відставку і як реагує система.
У цій картині, за словами Копечного, Чехія живе без “єдиного антикорупційного центру” і з менш відкритими деклараціями, але з дієвими інструментами закупівельної прозорості та механізмами, які можуть запускати розслідування. І саме на стику прозорих правил та “сірих зон” – від лобізму до муніципальних тендерів – і розгортається сучасна боротьба з корупцією.
